Ліна Костенко святкує 95-річчя: Україна вітає легенду

19 березня легенді української літератури — Ліні Костенко — виповнюється 95 років. NV пригадує життєвий шлях письменниці та те, як вона відреагувала на повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Ліна Костенко — українська поетеса-шістдесятниця, дисидентка. Лауреатка Шевченківської премії й Премії Антоновичів, почесна професорка Києво-Могилянської академії, почесна докторка Львівського й Чернівецького університетів, а також почесна мешканка Києва. У 2022 році їй вручили Орден почесного легіону — найвищу нагороду Франції. Її називають легендою української літератури. У 95-й день народження NV пригадує творчий шлях Ліни Василівни Костенко.

Початок творчого шляху

Ліна Костенко народилася у 1930 році у Ржищеві, що на Київщині. Її батько був вчителем у місцевій школі і знав 12 мов. У 1936 році радянська влада засудила його на 10 років концтаборів як «ворога народу». Згодом це вплине на можливість Ліни Василівни навчатися на філософському факультеті Київського університету.

У 1936 році родина Костенко переїхала до Києва, де жила в робітничому селищі на Трухановому острові. Там Ліна Василівна навчалась у школі № 100. У 1943 році школу разом з селищем спалили, тож поетеса продовжила навчання в школі № 123 на Куренівці. Пізніше вона присвятить вірш Я виросла у Київській Венеції цьому періоду свого життя. Писати Костенко почала ще підлітком в літературній студії при журналі Дніпро, редактором якої був Андрій Малишко.

Ліна Костенко з родиною / Фото: uahistory.com

Після закінчення школи поетеса вступила у Київський педагогічний інститут імені Горького (тепер імені Михайла Драгоманова), а продовжила навчання в Московському літературному інституті Горького. Онука поетеси Ярослава-Франческа Барб'єрі розповідала, що Костенко планувала вивчати філософію, бо з підліткового віку читала Руссо, Дідро, Вольтера, Канта.

«В Київському університеті на факультеті філософії їй, вісімнадцятилітній дівчині, сказав військовий з маузером: „Такие, как вы, учиться здесь не будут“», — розповідала вона.

У Москві Ліна Василівна знайомиться зі своїм першим чоловіком — польським письменником Єжи-Яном Пахльовським. Вони не могли одружитися через заборону на шлюби громадян СРСР з іноземцями. У 1956 році у пари народилася донька Оксана.

Через рік, у 1957 році, друком виходить перша збірка поезій Костенко Проміння землі. У 1958-му виходить друком збірка Вітрила, а у 1961-го — Мандрівка серця, які отримують схвальні відгуки від літературознавців.

Однак вже в 1962 році радянська цензура забороняє їй видати збірку Зоряний інтеграл. Далі радянська влада забороняє вихід фільму Перевірте свої годинники, над сценарієм якого працювала Ліна Костенко спільно з Аркадієм Добровольським.

Після цього у творчості Ліни Костенко настає період «затишшя», який затягнувся на 16 років, — на її імʼя наклали табу у видавничій сфері, тому вона пише «у шухляду». Так історичний роман у віршах Маруся Чурай, за який Костенко в 1987 році отримала Шевченківську премію, пролежав нікому не відомим шість років.

Суди над дисидентами

У 1960-х Ліна Костенко як одна з лідерок шістдесятницького руху та приходила на суди над дисидентами, яким інкримінували «антирадянську діяльність та пропаганду».

У 1966 році вона спільно з Іваном Драчем, В’ячеславом Чорноволом і Миколою Холодним прибули до Львова на суд над братами Годинями. Про цей епізод у своїх мемуарах згадував Чорновол: «Ліна Костенко й Любов Забашта задумали… записати (вирок — авт.). „Громадськість“ буквально насильно відібрала в них ці записи. А ще Ліна Костенко після вироку кинула засудженим квіти. Квіти, звичайно, були негайно заарештовані, саму Ліну Костенко в сусідньому приміщенні „с пристрастием“ допитали, але урочиста церемонія завершення закритого суду над „особливо небезпечними державними злочинцями“, була геть зіпсована».

Зліва направо: Микола Вінграновський, Іван Дзюба, Іван Драч, Іван Світличний, Ліна Костенко, Євген Сверстюк. / Фото: uinp.gov.ua

Українська поетка Наталка Позняк-Хоменко пише, що пізніше Ліна Костенко з Іваном Драчем організувала звернення від львівських письменників про взяття на поруки Богдана Гориня як наймолодшого із заарештованих. Тоді її на «розмову» запросили представники КДБ. На що поетеса поцікавилася, чи це наказ, чи це запрошення. Коли представник спецслужби сказав, що це «запрошення», вона відповіла: «Тоді дозвольте ним не скористатися».

Також Костенко виступала на підтримку Івана Світличного, Опанаса Заливахи, Михайла Косіва. А в 1968 році — мітингувала проти вторгнення радянських військ в Чехословаччину. Цей період згадувала дочка Оксана Пахльовська: «Я — у Ржищеві, де мій дід посадив для мене грядочку великих і смачних полуниць… Ходжу навколо цієї грядочки, заклавши руки за спину, і граю в тюрму. Ось я у в’язниці, ось до мене приходять „вони“, але я нікому і нічого не скажу».

«Повернення в літературу»

Ліна Костенко «повернулась в літературу» 1977 році, коли видала збірку Над берегами вічної ріки. В 1979-му виходить її роман Маруся Чурай, через рік — збірка Неповторність, у 1987 році — Сад нетанучих скульптур, у 1989 році — Вибране.

У 1987 році Ліна Костенко отримала Шевченківську премію за історичний роман у віршах Маруся Чурай. Але у 2024 році інша легенда української літератури Оксана Забужко, зокрема, поставила під сумнів роль Ліни Костенко як дисидентки. На її думку, хоча Костенко отримала Шевченківську премію, це було радше першою ознакою перебудови, а не дисидентської діяльності.

«Ну яка вона дисидентка? У 1987 році Шевченківська премія Ліні Костенко за часів Щербицького сприймалася тоді як перші ознаки відлиги. У Москві вже почалася перебудова, а у нас ще тільки починалися зміни. І першим дзвіночком було те, що Ліна Костенко отримала премію», — зазначила Забужко.

Також Забужко пригадувала, що у 80-х роках Ліна Василівна мала «магічну владу» у літературних колах, а кожне її слово «ставало законом».

«Вам сьогодні дістався слабкий відбиток тої абсолютної влади, яку вона мала у 80-ті роки. От в роки моєї літературної юності, це був, ну я не знаю, товариш Сталін в мініатюрі. От як вона скаже, так і буде. Кого карати, кого милувати, кому книжку видавати, кого навпаки навіки похоронити, кого ніколи не випускати за кордон. Бо Ліна Костенко сказала й іноземна комісія спілки взяла під козирок», — заявила вона.

Період незалежності

У 1999 році Ліна Василівна історичний роман Берестечко, а через 11 років світ побачив перший прозовий твір Ліни Костенко — Записки українського самашедшого. Тоді Костенко вирушила в тур-презентацію першого роману. На презентації в Києві, Рівному та Харкові зібралися повні зали людей. Однак через «критику» роману львівськими письменниками Юрієм Кучерявим, Віктором Небораком та Ігорем Котиком, тур скасували. Після цього Ліну Василівну тривалий час не бачили на публіці.

У 2000 році з нагоди сімдесятиліття Ліни Костенко тодішній президент Леонід Кучма нагородив її орденом Ярослава Мудрого V ступеня, вона відмовилася йти на церемонію нагородження. А на рішення Віктора Ющенка надати їй звання Героя України заявила, що «політичної біжутерії не носить».

Керівниця пресслужби Ющенка Ірина Геращенко згадувала, що до зустрічі з Костенко президент готувався ретельніше, ніж до першого постмайданного візиту Путіна в Україну, що відбувся того ж дня. Поетеса навіть спочатку не впускала працівника пресслужби Ющенка у свою квартиру, бо той розмовляв російською. Ющенка вона все ж впустила.

Реакція на війну Росії проти України

З початку війни на сході України у 2014 році письменниця приєдналася до гуманітарної акції Другий фронт АТО і передавала на фронт збірки своїх поезій. У 2018 році підтримала відкритий лист до ув’язненого в Росії Олега Сенцова.

У 2022 році журналістам вдалося кілька хвилин поспілкуватися з Ліною Костенко. Тоді вона заявила, що «українська нація ще не вилікувалася від хвороб».

«Є українська нація, а є ще малороси. Нам треба, щоб закінчилася війна перемогою України, і тоді розберемося з усім і від усіх хвороб усі будуть вилікувані. Бо зараз люди порозумнішали дуже», — говорила в коментарі телеканалу Київ.

Тоді ж вона назвала Росію «прадавньою імперією», а росіян — «невільним народом».

«Я ніколи не мала жодного поганого почуття до жодного народу, а зараз росіян терпіти не можу. Я всі тридцять років незалежності знала, що Росія на нас нападе. Навіть у цій книжці про українського самашедшего — вони думали, що це сумашедший, а він єдиний був нормальний. Він знав, що одного разу Україна прокинеться в іншій країні. Так ми і прокинулися під час війни», — додала вона.

У 2024 році Ліна Василівна стала почесною мешканкою Києва.

Віталій Кличко, Ліна Костенко і Валерій Залужний у 2024 році / Фото: Віталій Кличко / Telegram

Ліна Костенко у 2022 році / Фото: Віталій Кличко/Facebook

Ліна Костенко і Сергій Жадан у 2024 році / Фото: Сергій Жадан/Facebook

Родина Ліни Костенко

Ліна Костенко і Єжи-Ян Пахльовський розлучилися у 1958 році через «різні характери». Йому вона присвятила вірш-прощання Спогад (Поїзд із Варшави).

У тому ж році вона почала стосунки зі старшим на 20 років Аркадієм Добровольським. На той момент у нього були дружина й син, тож його стосунки з Ліною піддавалися суспільному осуду.

Другим чоловіком Ліни Костенко став директор кіностудії імені Довженка Василь Цвіркунов. Чоловік був на 13 років старшим. Вони познайомилися у 1963 році. У Цвіркунова тоді вже були двоє дітей від першого шлюбу. Їхні стосунки також піддавалися суспільному осуду.

Пара прожила разом 25 років, до смерті Цвіркунова. У цьому шлюбі Костенко народила сина Василя

Сама поетеса так розповідала про подружнє життя у 2002 році, після смерті Цвіркувона:

«Багато хто, знаючи мій характер, дивувався: як він із нею живе? А все дуже просто. Василь Васильович вважав, що повинен мене захищати. І, відчуваючи себе захищеною, я ставала „шовкова“. Водночас когось дивувало, чому такий дорогий і такий близький мені цей „номенклатурний керівник“? Але він, через інтелігентність свою, ніколи не виставляв напоказ свою доброту».

Ліна Костенко і Василь Цвіркунов / Фото: Obosrevatel

Дочка Ліни Василівни Оксана Пахльовська зараз викладає україністику в Римському університеті ла Сап'єнца. А Василь став програмістом і живе в США.

Онука Ліни Костенко, дочка Оксани Пахльовської, Ярослава-Франческа Барб'єр вивчала філософію та політологію, як мріяла бабуся. Вона навчалася в Римському університеті, в якому працює її мати, у Сорбонні, а згодом отримала два ступені магістра у London School of Economics and Political Science та Оксфорді. Дівчина брала участь у Революції Гідності.