«Чорнобиль. Щоб пам’ятали»

14 грудня 2015 року у відділі Кіровоградського обласного художнього музею відкрито виставку «Чорнобиль. Щоб пам’ятали» до Дня вшанування ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Стало необхідною, корисною і одночасно - сумною щорічною традицією згадувати про жахливі події весни 1986 року та тих людей, які ціною власного здоров’я, а часто – і життя, врятували людство від неминучої загибелі.

Серед тих, кого ми з повагою називаємо ліквідаторами наслідків аварії на Чорнобильській АЕС були й представники нашої Степової Еллади. Адже на приборкання «мирного атома» Кіровоградщина послала понад 20 тисяч своїх синів і доньок - пожежників, військових, медиків, правоохоронців, працівників різних цивільних професій. Тяжка праця та сповнені небезпеки випробування лягли на їх плечі. Але ніхто з них не виявив боягузтва та малодушності і діяв так, як того вимагали наказ і обставини. Невблаганно рідіють ряди цих чудових людей. Багатьох вже нема на цьому світі. Інші, борючись із тяжкими недугами, продовжують нелегку службу, стаючи для інших гідним наслідування прикладом сумлінного служіння своєму народові.

Одного разу довелося почути – «Знову про цей Чорнобиль! Скільки вже можна?». Говорила, доречи, молода людина, яка в силу своєї розумової обмеженості навіть усвідомити не може, що чекало на всіх нас, якби не відважні герої-чорнобильці. Тим більше, що Чорнобиль – це не тільки наша історія, уроків якої ми вперто засвоювати не хочемо. Ставши назавжди символом глобальної екологічної катастрофи ХХ століття, він промовисто нагадує про себе щодня численними проблемами в різних сферах життя та у долях мільйонів людей. Більше того, масштаби цієї трагедії настільки катастрофічні, а наслідки – жахливі, всеохоплюючі та довготривалі, що це дає гіркі підстави вважати нас усіх чорнобильцями.

Нищівний удар «мирного атому» навесні 1986 року дійсно вражає, адже його жертвами стали понад три з половиною мільйона людей, з яких півтора мільйона – діти. Одні зразу прийняли мученицьку смерть, інші назавжди залишилися каліками, інвалідами, невиліковно хворими. Фактично ті чи інші проблеми зі здоров’ям мають всі, хто мав нещастя народитися після Чорнобиля, ставши мимоволі представником «післячорнобильського покоління». До сих пір незмінною та страшною тенденцією залишається зростання кількості захворювань щитовидної залози, онкологічних захворювань, алергічних проявів тощо.

Жертвами Чорнобильської катастрофи стали також українські флора і фауна, що знайшло, зокрема, свій прояв у незворотних мутаційних процесах. Тільки на півночі України радіацією було забруднено понад п’ятдесят тисяч квадратних кілометрів земель, внаслідок чого відбулася масова загибель хвойних рослин, мікроорганізмів, що мешкають у ґрунті, ссавців, втрата у рослин і тварин репродуктивної функції, особливо в зоні підвищеного опромінення на відстані 20 – 30 кілометрів від ЧАЕС. Тож не випадково, вчені, експерти та небайдужі представники різних організацій з багатьох країн світу, намагаються привернути увагу до невирішених чорнобильських проблем, прогнозуючи катастрофічні наслідки планетного масштабу.

Чорнобиль став також масштабною економічною, соціальною та демографічною катастрофою. Із найбільш постраждалих районів було виселено більше триста п’ятдесяти тисяч чоловік. Багато з них залишилося без роботи, втратили нажите роками майно, відчули себе нікому непотрібними. До того, ж в умовах агонії радянсько-комуністичної системи та поглибленням у Радянському Союзі економічної кризи, стосунки між місцевими жителями та переселенцями інколи складалися не найкращим чином, оскільки останніх часто сприймали як конкурентів за робочі місця та зайвий клопіт, що тільки збільшувало атмосферу відчуження. Доречи, тема переселенців-конкурентів набула нового актуального звучання в Україні у зв’язку із війною на сході країни та черговим напливом переселенців-біженців.

Тому мета розгорнутої в музеї експозиції, полягає в тому, щоб засобами образотворчого мистецтва нагадати людям про жахливі події весни 1986-го року, змусивши вкотре замислитись над страшною ціною технічного прогресу та застерегти від повторення подібних катастроф, які можуть привести до повного знищення людської цивілізації.

Картина Леонтія Орлика «Вартовий» (1985) нагадує нам про подвиг пожежників – людей, що першими вступили у бій з Чорнобильським лихом. Це їм, героям-великомученикам, людство завжди повинно бути вдячним за своє спасіння.

Вражає картина Миколи Бондаренка «Трагедія Чорнобиля» (1994), яка красномовно ілюструє найгірший варіант розвитку подій внаслідок втрати контролю над «мирним атомом», показує зворотній бік науково-технічного процесу. Це – застереження, заклик бути пильними і не допускати пріоритету науково-технічних досягнень над моральним вдосконаленням людини та розвитком її свідомості.

Красномовною ілюстрацією депресивного регіону є картина Володимира Плітіна «І впала зірка Полину» (2006р.), оскільки вона не тільки ілюструє страшний удар «мирного атому» по природі та згубні для останньої наслідки, а і приреченість людей, що залишилися жити у своїх домівках, відмовившись від переселення. Ця робота піднімає одну з проблем, викликаних Чорнобилем, а саме - проблему зміни структури постраждалих районів, оскільки кваліфіковані робітники, люди зі схильністю до підприємницької діяльності, особливо молоді, виїжджали в інші регіони, залишаючи людей похилого віку. Тому логічним для цих районів є перевищення смертності над числом народжених, що тільки збільшує сприйняття регіону як небезпечного для проживання. Цей твір – красномовна ілюстрація депресивного регіону.

Повчальним експонатом виставки можна вважати і картину Володимира Чорного «Обличчя Чорнобиля» (2008), що є складовою серії «Українські трагедії». У невеликим за розміром творі митець зумів передати величезні згубні наслідки найбільшої екологічної катастрофи ХХ століття. Люди у спецодязі, що першими вступили в бій з «мирним атомом», сліди руйнації, транспорт, що був залучений до ліквідації наслідків аварії та вивезення людей із забрудненої зони – все це створює асоціацію з війною, посилену загальним темним фоном картини. І в цьому – чергове застереження людству, яке врешті решт повинно зрозуміти, що війна з природою, бажання підкорити її, стати неодмінно «царем природи» - безглузді, приречені на фіаско, ведуть до масштабних екологічних катаклізмів, та, як наслідок, - до загибелі всього живого на землі. Вихід тільки один – пріоритет морально-етичного вдосконалення перед науково-технічним прогресом як запоруки встановлення гармонійних відносин людини з природою.