12 років колонії за донати у фонд Притули. Історія про ув’язненого в росії хлопця з Донеччини

19-річний Данило Єфімовhromadske

«Здогадувався, хто ці люди й на що здатні»

Єфімови родом зі Сніжного — шахтарського міста за 80 км на схід від Донецька, окупованого з 2014-го. Після початку бойових дій родина ненадовго виїжджала з Донеччини. Але повернулися — у Сніжному було переважно «тихо», згадує Кирило.

У дитинстві Данило займався греко-римською боротьбою. Через травму та війну захоплення змінилися: почав малювати, писати вірші та різьбити по дереву. Попри окупацію та позицію батьків, які наполягли на набутті громадянства рф, хлопець зберіг свої проукраїнські погляди.

«Данило після повномасштабного вторгнення перейшов на українську мову у спілкуванні з близькими та друзями. Звичайно, публічних заяв не робив, бо це могло бути небезпечно», — ділиться Кирило.

Данило дистанційно закінчив школу на підконтрольній українському урядові території. Розглядав заклади вищої освіти в Україні та Польщі, але не встиг подати документи. Тому на прохання батька пішов вчитися до Південного федерального університету в Ростові. А в планах було вступити до КНУ ім. Тараса Шевченка у 2024 році. 

Кирило після початку великої війни покинув дім та виїхав до Туреччини, Данило залишався з рідними у Сніжному. У грудні 2023-го Данило зі своєю дівчиною та батьком хотів полетіти у Стамбул до брата. Планував поновити український закордонний паспорт і думав про переїзд з окупації. Та все пішло шкереберть.

Данило не хотів користуватися російським паспортом, тому принципово їздив за українським. Це й стало причиною його затримання в аеропорту у Волгограді. Батькові та дівчині хлопця нічого не повідомили. 

«Щойно я показав документи, завели на допит. Запитали номер близьких. Я відкрив телефон, щоб знайти його, як одразу почулося: “Ти що там відвертаєш?” — і телефон вихопили з рук. Я був наляканий, бо здогадувався, хто ці люди й на що здатні», — пише з вʼязниці Єфімов.

російські силовики знайшли у смартфоні банківські перекази. Посипались запитання: що це і для кого? На той момент 18-річний Данило намагався до останнього не відповідати їм, та через погрози все-таки зізнався.

Тим часом батько Данила та дівчина залишилися у Волгограді на пошуки юриста. Кирило вважає, що знайдений адвокат виявився підставним, оскільки змусив дівчину йти на «допит», де росіяни намагалися витягнути з неї «показання» про «злочин», хоча це не було обов'язково. 

«Я брехав до останнього. Казав, що це на гуманітарку для цивільних. Увечері відпустили до готелю. Наступного дня під приводом підписання якихось документів мене передали двом поліціянтам. Без пояснень закинули в темне приміщення, схоже на підвал», –– згадує Данило.

російська поліція склала на Данила протокол нібито за ненормативну лексику у відділку. Суд відправив хлопця під варту на 13 діб. Силовики не одразу зізналися, що утримують студента, поки рідні намагалися його знайти.

Потім арешт продовжили ще на 10 діб, мовляв, за хуліганство. Данило назвав ці звинувачення вигаданими.

«Такі безпідставні й послідовні арешти називають “карусельними” — їх використовують силовики, щоб виграти час і підготувати матеріали для порушення кримінальної справи. Іншого “законного” способу утримувати людину вони поки не вигадали», — пояснюють у російській правозахисній організації «Перший відділ».

Данило Єфімовнадано hromadske

«Коли хтось зверху купався, нас затоплювало»

У СІЗО Волгограда видали діряву білизну, а його самого кинули на підлогу в камері — місць не вистачало, розповідає він у листах. Пізніше перемістили до спецблока, у повну ізоляцію, щоб ніхто не бачив «держзрадників» і «хохлів», яких там «немає».

«Невдовзі нас перевели до “нашого місця” — підвалу. Вікно там закладене цеглою, світла майже не було, стіни вкриті пліснявою, деякі стіни повалені. Коли хтось зверху купався, у нас буквально йшов дощ, затоплювало», — описує умови утримання Данило.

Один співкамерник любив співати українських пісень. За це його сильно побили, інших — «злегка покопали в боки». Далі завели до кабінету, одному з вʼязнів наділи пакет на голову й змусили кричати «Слава росії» перед портретом володимира путіна. Били, душили пакетом і змусили вчити гімн росії. Після цього ув’язнені повинні були співати його щодня — і так, щоб чули всі.

Ще до початку «слідства» Данила одного разу змушували підписати зізнання. Він відмовився, зажадавши перед цим поговорити з адвокатом. Тоді до кабінету зайшов чоловік, який представився «вагнерівцем».

«”Діалог” розпочався з ударів, матюків і погроз вивезти до лісу, де я підпишу все, що скажуть. Ми вже йшли до виходу, щоб їхати до лісу, але замість цього мене різко закинули до клітки, а вони самі пішли», — пише хлопець.

Він не розумів, що відбувається. Усе вирішували адвокат і батько, обравши лінію захисту через «щире каяття», щоб зменшити термін. Хлопця етапували до Ростова.

«Хибне уявлення про ЗСУ»

Під час засідання в Ростовському обласному суді виступив сусід Данила з гуртожитку Вʼячеслав Нікіфоров. Він стверджував, що від Єфимова «постійно йшов негатив»: той називав росію агресором, звинувачував у скоєнні злочинів проти цивільних та критикував путіна.

Кураторка Данилової групи з університету Людмила Зайцева заявляла, що хлопець «категорично відмовлявся брати участь у патріотичних заходах і виховних програмах». Зокрема, вони стосувалися «важливості знання історії росії». 

У «вироку» нібито зі слів Данила вказано, що після початку великої війни він постійно стресував, оскільки читав українські новини про злочини росіян і чув це від близьких, які перебували на підконтрольній урядові України території.

«Під впливом цих публікацій та отриманих даних у нього (Данила — ред.) сформувалося хибне уявлення про ЗСУ, їхні дії та необхідність підтримки української армії фінансово», — вказано в матеріалах справи.

У липні 2024 року Данила запроторили до колонії суворого режиму за «державну зраду».

Як росіяни незаконно ув’язнюють цивільних

Керівниця напряму документування воєнних злочинів Центру прав людини ZMINA Єлизавета Сокуренко в коментарі hromadske зауважила, що українським правозахисникам відомі й інші подібні випадки, де росіяни «шиють» українцям «державну зраду». Наприклад, у червні 2023 року російські військові затримали двох юнаків у Донецьку, звинувативши їх у співпраці та допомозі ЗСУ.

«Це одна з найпоширеніших статей, за якими росіяни порушують кримінальні провадження проти цивільних українців. Зокрема тих, хто через життя в окупації був змушений отримати паспорт рф», — каже Сокуренко.

З початком великої війни кількість проваджень за статтями про тероризм, шпигунство та держзраду, які фабрикують росіяни проти українців, стрімко зросла. Якщо у 2022 році з різних джерел було відомо про 500 випадків, то на кінець 2024-го — близько 5 тисяч (за майже три роки).

Правозахисниця наголошує, що суди упереджені на користь обвинувачення, а підсудні «визнають провину» під тортурами або погрозами подальших тортур. Систематичне зловживання росіянами судовим процесом можна вважати не лише воєнним злочином, а й злочином проти людяності.

«Не існує процедури, як свавільно ув’язнених цивільних повертати на підконтрольну урядові України територію. Більшість із цих людей перебувають у місцях утримування будь-яких обвинувачень, до них не мають доступу ні Міжнародний комітет Червоного хреста, ні міжнародні місії», — пояснює Сокуренко.

Вона зауважила, що хоч незаконно ув’язнених росіянами цивільних повертали до України під час обмінів полоненими, та їхня кількість невелика — 168 людей із 2022 року. У жовтні 2024 року представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олег Слободяник казав, що у полоні росіян може бути понад 14 тисяч цивільних, але підтверджено лише 1300. 

Адвокат російської правозахисної організації «Перший відділ» Євген Смирнов у коментарі для hromadske розповів, що допомагає Данилу Єфімову, зокрема консультував його родичів, які живуть у росії, та шукав захисника для справи Данила. За словами Смирнова, у росії є кілька правозахисних проєктів та адвокати, які готові братися за справи щодо українців.

***

«Ця ситуація дуже мене змінила. Головне — залишатися людиною. Бо були й наші, українці, які поводилися не дуже по-доброму. Я навчився допомагати, віддавати останнє, відстоювати себе й боротися. Так, спочатку я залишив усе на волю адвоката, але якби був сміливим із самого початку, то чи міг би це зараз писати? Не знаю.

Дозволь мені теж похвалитися) Мені пощастило побувати в темниці ще Катерининської побудови!!! І найбільш дивовижно, що тут нічого не змінилось. Все збереглось так само, що всередині, що ззовні. Петля часу. Але, на жаль, я не на екскурсії…) Настрій, як бачиш, гарний) Але не завжди так.

Зазвичай сумно дуже, сумую і додому хочу. А коли? Через рік чи через 12? Це змушує сумувати ще сильніше. Я молюсь Богу і сподіваюсь на його милість. Загалом, якось так» 

(З листа Данила).

Інформує hromadske.ua