Двічі переселенці: подружжя зі Слов’янська танцює на дахах Кропивницького

Марія і Дмитро ще з дитинства захоплювалися танцями, у цій сфері будують кар’єру, відкрили навчальні класи, покохали одне одного, створили сім’ю. Проте російські загарбники вже вдруге змусили їх разом з донькою Уляною виїжджати з рідного Слов’янська та рятуватися від обстрілів.

Бачата після обстрілу

Хореографи Марія Литвинова і Дмитро Шевченко зі Слов’янська Донецької області на одному з кропивницьких дахів вчать всіх бажаючих танцям. Тієї суботи вчили латиноамериканську бачату: на майстер-клас прийшли чоловіки і жінки, діти. Учасники посміхалися, допомагали одне одному і на прощання бажали доброго і безпечного дня. Містянам танці допомогли струсити трохи з себе тривогу через обстріл по Кропивницькому, який стався в ту суботу зранку.

У Слов’янську Дмитро і Марія вели власний ансамбль спортивного бального танцю «Натхнення», серед тисячі випускників якого є фіналісти та призери міжнародних змагань, а десятки з них самі стали професійними тренерами і тренерками. Та через напад росіян вони вже вдруге покидали рідну домівку: цього разу обрали відносно безпечніший Кропивницький.

Марія і Дмитро діляться, що мабуть досі не оговталися, хоч пройшло вже три місяці після евакуації.

«Звісно, ми тут у відносній безпеці. Проте думки про обстріли рідного міста, як там наші вихованці з батьками, які залишаються у Слов’янську… Це дуже важко», – зізнався Дмитро.

Можливість зв’язатися з вихованцями, які ще залишаються в Слов’янську, є не з усіма. «З деякими ми зв’язатися не можемо, проте через інших уточнюємо, чи все з ними гаразд. Наприклад, у дівчинки немає світла, то її подружка (теж наша вихованка) переповідає за них двох», – каже Марія.

І додає, що давити на знайомих і вимагати від них евакуюватися вони не можуть: людям страшно виїхати в нікуди, без запасів грошей, покинути рідні місця. Їм і самим було важко прийняти це рішення: до останнього сподівалися, що як і у 2014 році, все мине за пару місяців. Дмитро додав, що лише нещодавно зміг вмовити свою маму виїхати з Донеччини: та довго не хотіла покидати рідну домівку.

Перші па і перша евакуація

Дмитро Шевченко і Марія Литвинова з дитинства бачили себе саме у хореографії. У рідному Слов’янську вони порізно вже з 13-річного віку вже вели дитячі групи танців, виступали суддями на змаганнях.

«Я старша за Дмитра, тож я вже вела власний колектив  і мене запрошували суддею на змагання, на яких він також виступав», – розповіла Марія.

Дмитро ж працював закордоном у танцювальному шоу. По приїзду Марія запросила його в колектив «Натхнення» – поділитися досвідом, навчати дітей, судити змагання. І під час спільної роботи Марія та Дмитро закохалися.