Знаю, що залишилося трохи, і я скажу туберкульозу: «прощавай»

Коли Степан дізнався про свою хворобу, втратив усе – дружину, роботу, друзів. Та головне – не втратив себе. 

Розповідає PR-менеджерка БО "100 відсотків життя. Кропивницький" Вікторія Семененко, передає кореспондентка 0522.ua.

Я збирався офіційно влаштовуватися на роботу. Треба було лише пройти медичне обстеження. Я швиденько в лікарню – одного лікаря пройшов, іншого. Все йшло чудово, допоки я не зробив флюрограму. Лікар мене покликав до себе і сказав: «Ви знаєте, юначе, у вас туберкульоз. Негайно розпочніть лікування, якщо не хочете втратити життя». Що в ці секунди зі мною відбулося, не передати. Я собі будую плани, а тут раптом тобі кажуть про таку хворобу. Це при тому, що жодних симптомів, які б указували на туберкульоз у мене не було – ні підвищення температури, ні слабкості, ні кашлю! Я одразу хотів щось із собою зробити. Думав, що не зможу жити з туберкульозом, що помру. Не знаю звідки в мене взялися сили, та я дійшов додому. Найперше сказав дружині  і чекав підтримки. Але буквально через кілька днів, вона мене залишила і швидко знайшла собі іншого. Мене підтримала мама, якій я зараз щиро вдячний, яка не дозволила мені тоді вкоротити життя, - 32-річний Степан ділиться своїми відчуттями, додаючи, що працював і водієм, і охоронцем.

Чоловік пройшов лікування у протитуберкульозній обласній лікарні. Коли пройшов лікування, не виділяв паличку Коха і був безпечний для суспільства, лікування продовжив амбулаторно. Соціальна працівниця проєкту «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині» Анна Коваленко здійснює медико-соціально-психологічний супровід клієнта.

Я щоденно доставляю Степану додому протитуберкульозні препарати та контролюю їх прийом. У нього мультирезистентний туберкульоз, тож лікування активної фази ще триватиме чотири місяці, опісля – підтримувальна фаза. Степан відповідальний до свого здоров’я, хоче одужати, тому перебоїв у прийомів ліків немає, - розповідає Анна Коваленко.

Чоловік каже, що хоче працювати, проте зараз не дозволяє хвороба.

Я знаю, що залишилося трохи, і я скажу туберкульозу: «прощавай». І я піду працювати, зароблятиму кошти, відчуватиму себе реалізованим, - розповідає Степан.