Афганська війна обпалила молодість юнаків 80-х. Хтось так і залишився навічно молодим на портретах та скупих кадрах кінохроніки, загинувши на чужій землі. І старенькі мами в день пам’яті виходять на мітинги до їхніх бойових товаришів, щоб почути про загиблих синів хоч щось, хоч ще якусь коротку звісточку. А всі, хто залишився живий на тій страшній війні, стали сильнішими, усе життя несуть відчуття ліктя товариша, бойового братства.Не часто воїни-афганці збираються разом, бо життя йде своєю чергою й вимагає вирішення численних проблем, але коли збираються, то згадують ті буремні події. Бо хто, крім них, знає про них краще?Нещодавно у ВАТ “Кіровоградгаз”, де загалом працює 17 ветеранів афганської війни, вшановували воїнів-інтернаціоналістів. Це свято запам’яталося як IMG_8293головним винуватцям згадуваних подій, так і запрошеним. Щира атмосфера турботи про людей, які прийшли горнило війни, вижили й живуть серед нас, не залишила байдужим нікого. Молодими й безнадійно відчайдушними постали на екрані з фотознімків та військової хроніки воїни-афганці, чиї голови нині покрила сивина. Голос ведучої С. Максименко за кадром знову й знову нагадував про подвиги людей, які сиділи на почесному першому ряду. І виникало якесь відчуття нереальності: звичайні люди, які в буденному житті нині водії, слюсарі, газоелектрозварники насправді є героями! Адже все, що вони пережили, було подвигом.Ми розповімо лише про кількох із них, але героєм можна назвати кожного…ПІДСТАВИТИ ПЛЕЧЕ ПОБРАТИМУАндрій Петровський, працює заступником голови правління ВАТ “Кіровоградгаз” уже сьомий рік. До того він 15 років пропрацював на Вінничині. Роботу свою любить і ставиться до неї дуже відповідально, як і до всього, що робить у житті. А воно не було легким та безхмарним…У 19 молодим хлопцем Андрій потрапив до Афганістану. Усього за дві години літак доправив його з товаришами з одного світу – мирного – в інший, на війну, у Баграм. За участь в бойових операціях нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Призивався Андрій із Харкова, де на той час працював. Разом з ним в Афганістані проходили службу чотири солдати родом з Кіровограда .І ось воно життя! Лише через 28 років, у 2010, уже тут, у Кіровограді, Андрій Юлійович зустрівся з бойовими товаришами-десантниками. І з того часу в дні пам’яті вони зустрічаються, адже є, що згадати, що обговорити.А. Петровський вважає, що, попри буденні справи, ніколи не можна забувати про товаришів, які потребують твоєї участі. Він, коли переїхав до Кіровограда, відразу прийшов до міської спілки афганців і запропонував голові Л. Дозор свою допомогу. А до цього був членом ще двох громадських спілок воїнів-інтернаціоналістів, де також активно підтримував своїх бойових побратимів. Ось і свято для афганців “Кіровоградгазу” – це його ідея. І дуже добре, що вона виникла, адже всі ми, суспільство, маємо пам’ятати про подвиг, здійснений у мирний час.IMG_8294АФГАНЦІ МАЮТЬ БУТИ РАЗОММикола Устенко працює в Кіровоградській газовій службі четвертий рік. Добре ставиться до своїх обов’язків, як, до речі, й інші воїни-афганці – так їх виховували, так навчила та війні. В Афганістан прикордонник Микола Устенко потрапив у травні 1982 року. Був водієм, водив колони. Каже, що життям завдячує своїм бойовим побратимам, бо саме вони допомагали під обстрілом виводити автомобіль із небезпеки. Тож, рядки пісень про військове братство – не порожні слова. На війну його проводжали рідні з Гайворонщини, щоправда, нині батьків уже немає серед живих, але підтримують рідні брати, сестра. Завжди поруч друга половинка, дружина Тетяна Іванівна – зрозуміє, допоможе.У ці дні – дні вшанування воїнів-афганців – Микола Миколайович прийняв для себе важливе рішення: обов’язково вступити до громадської афганської організації: щоб допомагати своїм бойовим побратимам, адже разом будь-яка проблема вирішиться! Успіхів Вам!ЖИТТЯ НА “ВІДМІННО”Микола Рогожко в “Кіровоградгазі” працює також 4-й рік. За скромною посмішкою цього відповідального у всьому чоловіка ховається просто таки геройське минуле. В Афганістан він потрапив після навчально-бойової підготовки в Прибалтиці. Треба сказати, що відбирали до повітряно-десантної дивізії не кожного: ретельний аналіз особової спIMG_8289рави, співбесіда й лише потім сержантська школа. Він закінчив її на “відмінно”, як, до речі, й усе робить у своєму житті, і вже згодом опинився в Афганістані, у Баграмі. Про службу, як і всі воїни-афганці, говорить скупо: ходив на бойові завдання, нагороджений медаллю “За відвагу”, за добросовісне ставлення до виконання своїх обов’язків, єдиний на роту, фотографувався біля прапора…Особливий біль для воїнів-афганців – їхні загиблі товариші. І замовкають суворі, загартовані життям чоловіки, коли заходить мова про це, адже десь там, на небі, душі тих, за кого вони мають дожити, допрацювати, захистити, одним словом, перемогти. Микола Миколайович називає своїх товаришів, які загинули в страшних боях, і про яких він завжди пам’ятає, а з мамою одного з них підтримує зв'язок усе життя. Ось їхні імена: В’ячеслав Александров, Сергій Борисов, Андрій Цвєтков… Вічна вам пам'ять і шана від живих.Так склалося, що багато років Микола Миколайович прослужив у правоохоронній системі і звільнився за вислугою років у званні підполковника. Саме там продовжує службу його друга половинка, дружина Наталя – надійний тил і підтримка у всіх життєвих ситуаціях. Подружжя виростило й виховало доньку Мілану, діждалося внука Кирилка. Тож, підполковник Рогожко гідно несе горде звання воїна-афганця. Успіхів вам і вашій родині!БІЙ ІЗ ПЕРШОГО ДНЯ…IMG_8288По праву може вважати себе газівником колишній воїн-афганець Віктор Кулик. У ВАТ “Кіровоградгаз” він працює газоелектрозварником уже понад 20 років. До своїх обов’язків чоловік ставиться відповідально, адже по-іншому він просто не може: людина, яка дивилася в очі смерті, яка винесла тягар втрат, саме так має ставитися до життя.В Афганістан Віктор потрапив у 1983 році. За короткий час його з товаришами доправили до місця служби. У першу ж ніч пройшов бойове хрещення – на його мотогрупу, націлену на ліквідацію душманських бандформувань, напали вороги. До ранку йшов той перший у його житті бій… Потім були інші, не менш важкі й виснажливі. Добре пам’ятає, як 6 жовтня 1983 року потрапив в оточення й втратив свого друга – Юру Тихомирова із м. Зорінська Донецької області. І перехоплює подих у суворого на вигляд чоловіка при згадці про те, як пішов із життя той, із яким їв із одного казанка. Вічна тобі пам'ять, Юрію Тихомиров…IMG_8313Після служби Віктор Олександрович живе і працює у Кіровограді. Має дружину й трьох дітей, а ще дуже шкодує, що там, в Афгані, не дозволяли робити фотоальбоми – яка б то була пам'ять про пережите…БОЙОВЕ БРАТСТВО – НА ВСЕ ЖИТТЯБойове братство – сильніше за будь-які інші життєві обставини. Про це нам розповів воїн-афганець, а нині слюсар аварійно-диспечерської служби ВАТ “Кіровоградгаз” Сергій Котяш. Зі своїми бойовими побратимами, які живуть тут, у Кіровограді, він спілкується дуже часто. Достатньо просто зателефонувати й дізнатися, як у них справи, адже пережите наклало свій відбиток і важливо підтримувати кожного з них.В Афганістан Сергій потрапив у грудні 1982 року. Служив стрілком при батальйоні винищувачів на аеродромі. Проте часто доводилося супроводжувати колони з боєприпасами та пальним, тож смерть стояла за плечима часто. Він не шкодує за пережитим: армія дала йому багато – витримку, загартованість, навчила за жодних обставин не втрачати віри в себе і свої сили. Тож, тепер, відчуваючи свою силу, він допомагає тим своїм товаришам, які потребують його участі й підтримки.Мирне життя також вимагало стійкості. Воїн-афганець має дружину та двох доньок – Ірину та Марину, які пишаються таким бойовим татом та батьком.ПРИКЛАД ВИТРИМКИ ТА СТІЙКОСТІМихайло Вінник згадує, як довго – цілих 11 днів – їхав він із афганської війни додому. Саме в ті дні в Москві відбувалася спортивна Олімпіада, тож добирався через Куйбишев. Рідний Кіровоград зустрів мирним життям, до якого ще потрібно було звикнути – спати в тиші, а не під вибухи, ходити вулицями, де не стріляють, бачити щодня маму Ніну Данилівну та тата Івана Івановича. Нині цих рідних людей уже немає серед живих, а тоді, у далекому 83-му на їхні плечі ліг важкий тягар довгого чекання. А ще надії на те, що все буде добре. Певно, лише надією жив і Михайло, коли отримав кулю у спину від снайпера. До життя хлопця повернули за два місяці, але наслідки відчуваються й нині. Проте не скаржаться на життя ветерани – чи то не звикли, чи то просто не вміють. А складнощів в їхньому житті вистачає: моральних, матеріальних, психологічних, тож хочеться, щоб на державному рівні на цю категорію пільговиків звернули більше уваги – саме тому, що не скаржаться й нічого не просять, а допомога потрібна.Михайло Іванович, який у газовій службі працює слюсарем по експлуатації та ремонту, розповів, що разом із дружиною Оленою Анатоліївною виростили й виховали сина Олексія, для якого батько – приклад життєвої витримки та стійкості.НА ВІЙНІ, ЯК НА ВІЙНІВолодимир Старіцин прослужив в Афганістані півтора роки. Розповідати про цей період свого життя він не любить, як і всі колишні афганці. Так, було складно, увесь час відчувалася безпосередня загроза життю, але на війні, як на війні – отримав наказ, тож виконуй! Володимир Вікторович не вважає ту війну чужою – то була війна за життя кожного з них. І нині, коли минуло багато років, відчуття війського братства допомагає жити, тож потрібно об’єднуватися в громадські організації й активно підтримувати одне одного.У “Кіровоградгазі” В. Старіцин працює із 2006 року, водієм. Робота подобається. Має сім’ю: дружину, доньку. Успіхів Вам!… А свято продовжувалося – із вітаннями, піснями, виступами. Так, афганців “Кіровоградгазу” прийшли привітати гості. Обласний військовий комісар Ярослав Кучер говорив про те, що дуже поважає воїнів-інтернаціоналістів за їхню службу, бо так берегти військове братство можуть лише вони. Він вруIMG_8299чив героям свята військові відзнаки.Заслужений журналіст України, головний редактор всеукраїнської газети “Діалог”, колишній воїн-афганець Анатолій Безтака розповів, як знайшов себе в мирному житті, як не забуває про своїх побратимів і пообіцяв руку допомоги кожному афганцю, який того потребує, а ще подарував кожному афганцю по цілому комплекту газет, які читає вся область (“Діалог” “Домашній адвокат”, “Домашній доктор-цілитель”, “Домашня смакота” та “Домашня смакота” (великоформатна), “Друг пенсіонера”, “Порадник”, “Водій-авто” та “Діточки-квіточки”. Варто зазначити, що комплект діалогівських видань – справжня енциклопедія знань та досвіду. Читайте й передплачуйте!).Голова об’єднаної профспілкової організації ВАТ “Кіровоградгаз”, учасник бойових дій у Чехословаччині Володимир Карасьов згадав про горе матерів, які чекали своїх синів із тієї війни, а дехто з них, плачучи, чекає й нині.Схвилював виступ дружини воїна-афганця Наталії Рогожко – як приклад розуміння, підтримки та допомоги чоловіку.Але особливо запам’ятався виступ ще одного заступника голови правління “Кіровоградгазу” Андрія Сулімовського. Він розповів, як у його рідному місті вшановують героїв війни. Чоловік настільки перейнявся ветеранськими проблемами, памяттю про війну, що, виступаючи, не міг стримати ридань.Ще довго того дня після офіційної частини не стихали розмови про Афган, загиблих друзів, повернення воїнів до мирного життя, про рани, які болять і про які нікому, крім близьких, не розповіси. Частіше б так зустрічатися, і не лише з приводу певних подій. Тож, спасибі Вам, Андрію Юлійовичу, за ідею й організацію.Бажаємо вам, шановні інтернаціоналісти, лише мирних залпів, лише гарних подій! Живіть довго й щасливо – ви того варті!На святі побувала, побачила й записала Лариса ДІДЕНКО.