Назар не знав про ВІЛ-статус, допоки онкозахворювання не поклало його на лікарняне ліжко у Кіровоградський обласний онкодиспансер.
Тут він приймав необхідну терапію, у надії чекав допоки його результати підуть на покращення. Коли йому запропонували пройти тестування на ВІЛ – уже не вагався, адже було одне бажання врятуватися від хвороби і повернутися додому.
- Перше, що я запитав у соціального працівника під час консультації «У мене, що СНІД?». Вона відповіла: «Ні, до СНІДу ще далеко. Якщо приймати ліки СНІДу не буде». У мене не було сумнівів, де я міг інфікуватися. Десять років тому я жив із жінкою, яка за кордоном працювала працівницею комерційного сексу. Від неї, ймовірно, я й інфікувався, - ділиться Назар.
Та найбільше він не знав, як сказати про ВІЛ-статус нинішній дружині. Вона заради його одужання від онкозахворювання поїхала на заробітки.
Через місяць повернулася дружина Назара із заробітків. Вона мужньо вислухала історію про минуле чоловіка. Погодилася пройти тестування. Результат – позитивний.