У Кропивницькому студенти медичного факультету №2 Донецького національного медичного університету провели вечір-реквієм до Дня пам'яті жертв Голодомору - сталінського геноциду 1932-33 років, інформує 0522.
Юнаки й дівчата читали вірші про винищення штучним голодом, а також спогади земляків, які пережили ті часи.
На парти поклали окрайці чорного хліба. У пам'ять про невинно загиблих на столах запалили лампадки, а на стіні облаштували експозицію страшних картин Голодомору.
Микита Макарович Ґедзь з Олександрівського району згадував ті часи так: народився я у 1928-му році. В сім’ї був шостою дитиною, після мене народилася сестра в 1930-му році. Пам’ятаю, до хати зайшли активісти, провели поглядом по хаті і сказали: «Ти диви, а вони ще й не вимерли! Значить, в них є сховане зерно». Перевернули все в хаті, у горщику на печі знайшли трохи зерна, мама кинулась в плачі, адже малі діти. На що їй відповіли, що їм треба виконувати план. Врятувала корова, вона давала молоко.
Одного разу взимку ми з сестрою дивилися у вікно. По вулиці йшла жінка. Похитнулася і впала. Ми покликали маму, вона налила в пляшку молока і дала жінці. Ще одну пляшку молока жінка понесла додому голодним дітям.
Всі діти збирали в степу зернята. Голими маленькими рученятами ми терли лободу, руки були стерті до крові, але їсти хотілося більше, ніж боліло. Мама варила кашу з листя лободи, а з листя були оладки, які ми уявляли смачними, але вони не лізли в рота і дерли горло. Весною було легше, коли з’являлися яблука, сливи, абрикоси. Ми їх об’їдали зеленими, від чого животи були, мов барабани. Також мама готувала страви з листя буряків. Виходу не було – їли все, бо дуже хотілося жити.
Бідно жили, холодно, голодно, але дружно. Батьки не дали померти жодній дитині із сім’ї. Виростили, вивчили, вивели в люди.
Але не всі життєві історії мали таку розв’язку. Студенти також розповіли про приклади канібалізму серед людей, доведених до відчаю.
На завершення учасники заходу вшанували невинно загиблих земляків хвилиною мовчання.