Розуміння того, що війна жорстока і вона тут, поруч з тобою, з’явилося у добровольця батальйону «Дніпро-1» в ту мить, коли поруч пролунали кулеметні черги. Початок червня 2014 назавжди змінив життя Олександра Лебідя. До цього часу він, як і більшість бійців-добровольців, ніколи не воювали.
Відразу після прийняття до лав новоствореного батальйону «Дніпро-1», Олександр разом з іншими добровольцями був відкомандирований до Маріуполя. Саме там пліч-о-пліч з побратимами із батальйону «Азов» та бійцями збройних сил України вони відвоювали та захистили незалежність та державність міста.
«Загибель 9 травня перших бійців з 20-го батальйону Ейсманта та Демиденко якось вмить змінила сприйняття реальності і ти зрозумів, що життя може скінчитися прямо зараз. Та ми тоді мали дуже сильну віру і знали, що це наша земля, і нікому її не віддамо. А тому зробили все від нас залежне, аби містяни нам довіряли та повірили в свої сили і бажання жити в Україні»,- згадує Олександр Лебідь звільнення Маріуполя.
Та найжахливіше чекало на побратимів Олександра вже в серпні. Попереду був Іловайськ.
В середині серпня частину полку «Дніпро-1» з Маріупольського аеродрому відправили на зачистку Іловайська. 18 серпня 2014 Олександр Лебідь, з позивним «Генерал», потрапив на поле бою, з якого сотні його побратимів пішли до Небесної Гвардії. На його руках помирав Роман Харченко, один з перших загинувших у полку «Дніпро-1», поруч з ним від мінних уламків покинули назавжди полк Василь Савченко та Антон Хорольський. Тоді життя здалося Лебідю суцільним скривавленим хаосом. Та він знав, що варто йти до кінця - не зраджувати себе і друзів. Все, про що він чув раніше від свідків інших війн тепер було перед власними очами.
«Що допомагало вижити, не зламатися,- віра, впевненість у правоті, бажання жити і жити на вільній своїй землі. А ще, ми підбадьорювали один одного та навіть за тяжких трагічних моментів знаходили доречні слова гумору. Це було своєрідною розрядкою у стресовій ситуації. Та зброю не кидали, білі прапори не діставали, чекали змоги та шансу відстрілюватися, навіть, коли школу або дитячий садок майже «поливали кулями» російські військові. Тоді вперше почув, як кадировець крикнув «Укропи – здавайтеся!», і стало трохи веселіше, бо це ще більше дало сил боротися з цими нелюдами»,- розповідає Олександр.
Зараз Олександр Лебідь несе службу у Мар`їнці. Говорить, що попри величезне бажання бути на передовій, розуміє, що забезпечення правопорядку у прифронтовій зоні відповідальне і значиме, особливо для місцевих мешканців, і його він виконує з честю.
«В 14-му році ми, як добровольці, відчували себе більш потрібними, значимими, і я знаю, що саме добровольці зупинили на 80% агресію російських військових, не дозволили просунутися їм вглиб країни. Проте, вважаю, що якщо ти працюєш в силовій структурі, то маєш на всі 1000% віддаватися цілям та службі. Я не покину воювати доти, доки країна не стане вільною від російського окупанта, а в якому складі або в якій якості – час покаже»,- додає «Генерал».
Олександр Лебідь, позивний «Генерал», народився 3 листопада 1981 року у Кіровограді. Вступив у батальйон «Дніпро-1» 28 квітня 2014 року. Звільняв Маріуполь від бойовиків ДНР, працював у «сірій зоні», в районі Лебединського та Новоазовська, виявляючи представників ОРДЛО та російських терористів. Служив у складі аеророзвідки полку, рятуючи «залізних птахів», що моніторили Донецьк з неба. Нагороджений відомчими нагородами від МВС, волонтерськими - за захист Маріуполя та Іловайська.